Знайомтеся – Ірина Татаренко, наша випускниця, головний редактор журналу «PANORAMA» (бортовий журнал МАУ). Вона брала інтерв’ю у Леонардо Ді Капріо, Бреда Пітта, Квентіна Тарантіно, Фреда Дертса («Limp Bizkit»), Катрін Денев, Міли Куніс тощо.
А сьогодні вже вона розказала нам про своє життя у студентські роки, навчання та поділилася найтеплішими враженнями.
Розкажіть про свій шлях після СумДУ
Я переїхала до Києва і влаштувалася спочатку експертом з кредитів до банку, пізніше піарником до журналу, а згодом піарником в авіакомпанію, та зрештою все одно пішла в журналістику. Бо завжди мріяла про цю професію. Брала інтерв’ю з українськими зірками «Території А» для шкільного радіо та писала статті для студентської газети. Тож, коли опинилась у Києві, чи не одразу написала листи до редакцій моїх улюблених на той момент журналів «Cosmopolitan» і «Maxim». Звичайно мені не відповіли. Я не засмучувалась. Паралельно з основною роботою здобувала другу вищу освіту в Інституті журналістики КНУ Шевченка та писала для різних видань. Писала багато. Мене надихали історії про працьовитість відомих авторів.
Розкажіть, будь ласка, про Ваші студентські роки. Якими вони були?
Чудовими, насиченими подіями та знайомствами, абсолютно безтурботними і дещо безглуздими – думаю, такими, як у більшості студентів. Ми брали участь у «Золотому Інтегралі» та КВК. Спали із конспектом під подушкою, бо за «легендою», це допомагає. Правда, не знаю для чого? Щоб заробити безсоння – так, засвоїти матеріал – ні.
Що найцікавіше і найтяжче у студентському житті?
Найцікавіше – використовувати можливості, які є повсюди, аби рухатися до мрії. Завдяки СумДУ в мене був шанс під час навчання розвивати свої журналістські здібності. Я писала статті для студентської газети «Резонанс».
Найтяжче, як у студентстві, так і в дорослому житті – розставити пріоритети та визначитися, що головне, а що другорядне. Не втрачати віру в себе та йти до своєї мрії. Не можеш йти, треба хоча б лягти в її напрямку. (Посміхається.)
Який предмет Вам подобався найбільше?
Гадаю, поки людина потребує знань – в неї є шанс стати кращою версією себе. (Посміхається.) Найбільше мені подобалися предмети безпосередньо пов’язані з моєю спеціальністю – менеджментом. Мені пощастило – моїм викладачем з менеджменту був Олег Федорович Балацький, науковець світового рівня. Кожне заняття не було схожим на звичайну пару, потрібно було «вмикати мізки» . Це те, що мені дуже згодилося в житті та в професії.
Якого викладача пам’ятаєте й досі?
Я добре пам’ятаю кожного викладача. Я пам’ятаю із яким натхненням та тонкою іронією розповідав про важливі економічні показники та розрахунки Аркадій Юрійович Жулавський. Спробуй потім не вирахувати до четвертої цифри після коми хоча б якийсь з показників прибутковості та рентабельності підприємства. Пам’ятаю, що Анна Олександрівна Швіндіна вітала творчість у менеджменті, примовляючи: «Саме творчість дозволяє менеджерові вийти за межі знайомого та знайти нові унікальні рішення та оригінальні ідеї.»
Залишилось в памяті, як Олександр Михайлович Теліженко поставив умову, що прийматиме залік тільки в тих студентів, які прочитають «1984» Орвелла та «Москва-Пєтушки» Єрофеєва.
Що Вам дало навчання на ФЕМі?
Зараз я працюю головним редактором Panorama, якщо ви користуєтесь авіалініями МАУ, то час від часу ми з вами зустрічаємось. (Посміхається.) Робота головного редактора – це не про письменництво, креатив і вечірки, це чистої води антикризовий менеджмент. Оскільки, окрім планування, прогнозування та досягнення намічених цілей, ти повинен бути готовий до непередбаченої ситуації на кожному з етапів підготовки журналу, у якого є чіткій формат, суворі дедлайни і ще багато різних тонкощів – вирішення яких ти маєш передбачити заздалегідь.
Ваші побажання викладачам та студентам ФЕМу.
Студентам – «зібратися» й правильно розпорядитися із тим масивом часу, що вам відведено на навчання. Формула «хто студентство не протринькав, той його протринькав» – не працює. Перед вами зараз безліч варіантів і вам потрібно не втратити цей шанс.
Викладачам – менше жалості до студентськіх лінощів. І більше терпіння до браку життєвого досвіду. Навіть якщо ми, студенти, наразі ведемо себе нестерпно, прийде час і ми будемо згадувати вас із вдячністю. Перевірено на власному досвіді. (Посміхається.)
